Спустошені сади

Спустошені сади, все місто спить

Ніч манить в сон, але мені не спиться.

Дивлюсь в вікно, усе в вогнях горить.

Молюсь про те, щоб знов тобі приснитись.

Нестриманість бажань кудись втікти.

Не бачити, не чути всіх людей.

Й залишитись там мабуть назавжди.

І лиш ві сні побачити тебе.

Мабуть кохання – це єдина річ.

Яка тримає мене тут, немов кайдани.

Й спливає тихо й гірко темна ніч.

Заховавши лиш частину твоїх ран.

Все місто спить, я пишу тобі лист.

Рифмуючи слова в рядки і плачу.

Та зранку все не буде, як колись.

Ця ніч пуста, та так багато значить.

Спустошені сади, мені не спиться.

Дивлюсь в вікно, усе в вогнях горить.

Я вже не хочу більше тобі снитись.

Молюсь лише, щоб снився ти мені.

Blonskaya