Я знаю.

Я знаю – ти ангел, що дивиться в небо.
Сумуєш, мабуть, за минулим, еге ж?
Навіщо це ти без причин і потреби
Спустився в провалля з високих небес?

Тепер ти гуляєш твердим і бездушним асфальтом
Замість м’якої, з Едемського саду, трави.
І зимно у руки, у тіло, у пальці —
В яснім піднебессі немає такої зими.

Тебе налякали смердючі і шумні машини.
Ти хочеш сховатись від правди колючої, де?
У світі найбільший хижак, то звичайно, людина,
Що нищить й руйнує усе, що лишила живе.

Я знаю: ти – ангел. Не хочеш цього визнавати?
Ховаєш обличчя: так важко без зрізаних крил…
Їх не можна вернути, а інших уже не дістати…

Іncognita